Про що б не писала Наріне Абгарян — про безхитрісний побут мешканців маленького гірського села, про жахи війни або про дитинство — усі її твори говорять про красу життя. І про те, що за будь-яких обставин потрібно залишатися людиною.
«На маківці Хали-кару немає місця болю. Все твоє — у тобі, все твоє — з тобою. Кам’яні пороги, купол каплички, зарослий травою, ранкові тумани, що стікають з вершин пагорбів, наче молочні ріки, — вперед, вперед, туди, де, підійшовши впритул, можна зазирнути у вікна осель. Портрет бабусі в почорнілій дерев’яній рамці, дім дитинства, могили предків на старому цвинтарі, руда сільська дорога, що бере початок у твоєму серці. На ній сліди тих, хто пішов. Вдих-видих. Вдих-видих. Раз, два, три, чотири, п’ять… Не відняти, не віддати. Все твоє — у тобі, все твоє — назавжди з тобою»
Зміст:
Мачуча
Шість
Шістнадцять
Двадцять два
Сорок три
Хаддум
Війна
Моя війна
Заназан
Я живу
Берд
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
Післямова