Розкольников

Задум твору про так звану «сильну особистість», яка не боїться ані докорів сумління, ані людського суду, почав визрівати у Достоєвського ще на каторзі. Восени 1859 року Федір Михайлович повідомив у листі братові, що найближчим часом планує взятися до роботи над романом-сповіддю, основні обриси якого сформувалися в нього «на нарах, у тяжку хвилину смутку й саморозкладання». Сюжет для «Злочину і кари», можливо, був підказаний Достоєвському судовим процесом у справі двадцятисемирічного москвича Герасима Чистова, розкольника, представника купецької родини, який у січні 1865 року вбив двох літніх жінок. Знаряддям убивства була сокира; злочинець дістав зі скрині й виніс із квартири гроші та цінні речі. Через пів року, у серпні, почався суд. Федір Михайлович був знайомий зі стенографічним звітом у цій справі; на думку Леоніда Гроссмана, «матеріали цього процесу могли дати поштовх його художній уяві на першому етапі» роботи над романом.