П’ять років тому бос найняв Віру й дав зрозуміти: її розмір 50–52 у цьому офісі зайвий.
Вона не звільнилася. Зосталася. Стала найкращою. Щоб витерти ніс зарозумілому гаду.
П’ять років на знос, вічні причіпки — і ось він, відпустка.
Круїз. Тверде «ні» роботі.
Але в яскравій сорочці з пальмами, з кокосом у руці, на верхній палубі — той самий бос.
Два тижні. Лайнер. Утекти не вийде.
Віра благала: що завгодно, тільки не пропонувати боса.
То чому ж він весь час виявляється так близько?