Нехай вона піде

З усіх сил я намагаюся витягнути нас звідси. Якщо малеча заплаче, ми не виживемо… Я тихенько залишаю дім і озираюся. У вікні з’являється вона та починає стукати обома руками по склу, а за нею піднімається густий дим.

Річард був на вершині щастя, коли йому подзвонила Хлої — його дочка від першого шлюбу. Ми не розмовляли два роки, від моменту нашого весілля. І ось вона нарешті вирішила налагодити стосунки з нами.

Я була впевнена, що ми станемо близькими. Разом будемо готувати, обговорювати її стосунки й навчання. Ми могли б стати справжньою сім’єю. Але все пішло шкереберть…

Спочатку я не надавала цьому значення, списуючи на втому. Я почала плутати дати, пропускати важливі зустрічі й не знаходити речі на своїх місцях. З Хлої справи були ще гірші. За Річарда вона поводилася як янгол, але наодинці зі мною перетворювалася на агресивну й непередбачувану.

Я розумію, що не можу їй довіряти. Я повинна захистити свою родину. Вберегти чотиримісячну доньку Еві. Поки не стало надто пізно…