Пушкін

23 год. 30 хв.

Мова російська

Автор Юрій Тинянов

Читець Петро Таганов

Опис

«Щоб можна було полюбити людину, вона повинна мати хоча б один порок»

Юрій Миколайович Тинянов

Александр ніколи ні з ким не говорив про діда-арапа і ні в кого не питав, чому хлопчаки дражнили його арапчонком. Коли якось він запитав у батька, як давно помер дід, Сергій Львович спершу не зрозумів і думав, що Олександр питає про його батька, Лева Олександровича. Зітхнувши, він відповідав, що давно й що то був чоловік рідкісної душі:

— Улюбленець суспільства!

Дізнавшись, що Олександр питає про діда Аннибала, Сергій Львович спочатку аж застиг і сказав, що цей дід і не думав умирати, потім нахмурився й, зібравшись із духом — справа була в присутності Марії Олексіївни — оголосив, що Олександр не має думати про цього діда, бо він Пушкін і ніхто більше.

— І твоя бабуся — Пушкіна, і мати.

Марія Олексіївна мовчала.

Нарешті грамоти знайшлися, сувої були в повній збереженості. Сергій Львович просто забув, що він запер їх не в стіл, а в особливий шафчик, де лежали рідкісні книжки. Він блаженствував.

Памалу розв’язавши великий згорток, перев’язаний мотузкою, він зламав червону велику печатку й показав Олександрові старі грамоти.

— Зволиш глянути сюди — бачиш печатку? Це велика печатка. Лист старий…