Цей твір є першою в Росії книжкою про данжерологів — людей, які полюють за смертельно небезпечними артефактами світової культури.
«Троє молодих москвичів приїжджають на “халтурку” в глухе село Поволжя: їм треба зняти зі стіни покидаючої церкви фреску, що гине. На фресці — єретичне зображення святого Христофора з головою собаки. Виявляється, у давнину це село було розкольницьким скитом, а “халтурка” — досвід таємничих данжерологів, “саперів” світової культури. І в імлі пожеж з торфу втрачена історична пам’ять породжує жахливого Псоглавця — чи то демона розкольників, чи то бога охорони табору.
Якщо завгодно — це жанровий роман, жахастик про перевертнів. Якщо завгодно — нова сільська проза. Якщо завгодно — стилізація під веб-серфінг на тему російського розколу. Але загалом «Псоглавці» — це історія про невидимі межі культури та вартових цих меж. У будь-якого суспільства є певне коло переконань, і суспільство не дозволяє людині покидати це коло. А якщо хтось наважується вийти за священні межі, то за ним кидаються чудовиська.»