Прокинувшись у день свого тридцятиріччя, Йозеф — за нез’ясованих обставин — опиняється всередині бюрократичної судової машини. Наче в страшному психоделічному сні, Йозеф блукає всередині цього механізму, намагаючись хоч щось змінити у своїй справі, у своєму Процесі. Увесь образ думки й існування К. невідворотно, хоча й непомітно, змінюється. Невпевнений у собі й у тому, що коїться, наче й не зовсім очевидно, але з немилосердністю долі К. занурюється в дивний кошмар безвиході, нав’язаний Процесом. Порядок речей, логіка Процесу приховані від розуміння Йозефа, від нього нічого не залежить, і йому залишається лише один очевидний варіант — покірно підкоритися долі…