-Скільки ти хочеш? — лунає голос чоловіка.
-Скільки що?
-Скільки ти хочеш за пошкоджену машину, назви суму, у голосі звучить роздратування.
-Ніскільки, — кивком голови заперечую, краєм ока помічаю «хлопчика2».
-Маленька, ну чого ти пручаєшся, дамо скільки скажеш, а ввечері, якщо хочеш, зводимо тебе в ресторан, — гнів розливається всередині.
-Мене не цікавлять «багаточлени», я віддаю перевагу одному і постійному.
-З ким із нас, я чи він? — хлопчик1 киває.
-З вас, нікого, не переношу чоловіків, які сплять з однією дівчиною.
Сміх вирвався між словами.
«Хлопчик» примружується, нахиляється вперед, обдаючи мене запахами кардамону й цитрусу.
-А я бачу, в тебе гострий язик — він би добре працював у іншому місці.
-Може й попрацює, але явно не в тебе й не в твого дружка — сталевого кольору очі темнішають.