НОВИНКА! ОДНОТОМНИК! Він посадив її брата. Підписав — дванадцять років суворого — і забув ім’я до наступного ранку.
Потім вона прийшла. Сім разів. Без запису, без грошей, без єдиного козиря. Сідала в крісло напроти його дверей і чекала. Ніби терпіння могло щось змінити. Ніби в неї був вибір.
Він вийшов. Подивився. І сказав те, що говорив завжди, коли хотів щось забрати:
— Приїжджайте завтра. Не в кабінет. Додому. Обговоримо умови.
Жодних пояснень. Ніякого «будь ласка». Бо Ковач не просить — він ставить перед фактом.