Один із найсильніших і найпронизливіших зразків російської «військової» прози!
Над романом-епопеєю «Прокляті й убиті» Астаф’єв працював довго — з 1990 по 1994 рік — і так і не написав заплановану останню, третю книгу, але це не завадило творові стати одним із найсильніших і найпронизливіших зразків російської «військової» прози.
Дивовижним є навіть сама назва роману, що прийшла з писань російських старообрядців: «Усі, хто сіє на землі смуту, війни й братовбивство, будуть Богом прокляті та вбиті».
Так само незвичною є вся ця епопея — ідея війни як Божого покарання, посланого народові за жахи революції та відмову від віри; граничний реалізм у описах солдатського побуту; дивовижно щирий і народний патріотизм, поєднаний із таким самим глибинним народним неприйняттям «радянщини». Нічого подібного в російській «військовій» прозі не було ні до, ні після дивовижної епопеї Астаф’єва.