Прокажені. Історія лепрозорію

Георгій Іванович Шилін (1896–1938) — радянський прозаїк, учасник Першої світової війни. Його першу книгу схвально оцінив Максим Горький, розквіт творчості припав на 20–30-ті роки минулого століття, а згодом автора надовго забули. Найвідоміший роман Георгія Шиліна — «Прокажені». Поринути у вивчення боротьби з проказою, цією страшною й міфологізованою недугою, письменника змусила особиста історія: приїхавши ненадовго в рідне місто, Шилін захотів навідати старого друга, але дізнався, що той хворий і його помістили в лепрозорій. Так письменник уперше опинився на «хворому дворі» й кілька днів прожив серед прокажених. Згодом Шилін не раз відвідував лепрозорії в різних містах СРСР, а також для свого роману вивчав доступну медичну літературу, консультувався з провідними спеціалістами й навіть брав участь у роботі з’їзду лікарів-лепрологів. Окрім серйозної наукової бази, роман вирізняється яскравими, живими характерами героїв: хворих, чия суспільна діяльність обірвалася, хоча фізично вони продовжують своє існування, часто вже без надії коли-небудь покинути лепрозорій; лікарів, самовіддано відданих науці та справі, які відмовляються поступатися перед однією з найдавніших хвороб, відомих людству.