Жила я собі звичайним земним життям, жила й горя не знала, доки кимось із небожителів (або ж мешканців нижнього світу, що, мабуть, імовірніше) не забажалося відправити мене в інший світ. Та й годі б ще як у ролі якоїсь там нареченої “на виданні” чи няньки для розпещених бешкетників — ні. Закинули мене в тіло молоденької викладачки! Мало того, адепти не дуже зраділи новоспеченій чаклунці, то ще й колега натякає на близькі стосунки, які, мовляв, пов’язували його з колишньою власницею тіла, а до всього ректор ричить на мене, ніби сказаний єнот. І що, скажіть, з цим усім “добром” робити? Розгрібати, звісно! Приструнити студентів, відвадити колегу від тіла, а ректор… З ним я так і не вирішила, що робити. Поки що залишу, а раптом від скажених єнотів трапиться якась користь.