В. Г. Короленко називав Туруханський край «проклятою землею», але ці слова не менш підходять і для Якутії. Рослинність тут сумна й рідкісна: у місцях, захищених від вітру, ще трапляються чахлі кедри, тополі й криві берези; далі, на північ, тягнеться наче покалічена недугою чагарникова рослинність — повзуча береза, що стелиться по землі, вільха, верес; далі починаються мохи й болота. Дивлячись на ці слабкі, пригнічені деревця та кущі, що безпорадно притискаються до землі, мимоволі думаєш, ніби вони намагаються сховатися, піти глибше, укритися від крижаних вітрів і не бачити цього «проклятого краю», куди їх занесла жорстока доля. Якби їм була воля, вони вирвали б із мерзлоти вузлуваті корені й поповзли б на південь — туди, де є тепле сонце й м’який вітер. Але рослини приречені гинути там, де з’явилися на світ: їм лишається лише пригинатися дедалі нижче під ударами вітру й мовчки чекати своєї долі.