У містичній повісті «Привиди» (1864) Іван Тургенєв відступає від звичного реалізму й створює хитку фантасмагорію на межі сну та дійсності. Безіменний оповідач, виснажений безсонними ночами, під місячним світлом натрапляє на напівпрозору жінку-привид на ім’я Елліс. Вона забирає його в дивні нічні польоти: разом вони піднімаються над землею, опиняючись то в різних місцях Європи, то ніби провалюючись крізь час. Перед їхніми очима постають туманні видіння минулих століть — сумні, тьмяні, сповнені відчуттям в’янення.
Повість пронизана гіпнотичним напруженням і тривожною поезією образів. Нічна природа, холодне світло місяця та гостре відчуття миттєвості перетворюють «Привидів» на фантазію про страх зникнення й безплідність спроб відшукати сенс. Ким була Елліс — «привид, душа, що блукає, злий дух, сильфіда, вампір, нарешті»? Відповіді так і не дають, і ця загадка ще довго не відпускає читача.