«Коли остаточно з’ясувалося, що Єгор Тимофійович Померанцев, столоначальник губернського присутності, справді зійшов з розуму, його далекі родичі зібрали між собою й у заможних людей грошей та віддали його до приватної психіатричної лікарні. Хоча до повної пенсії залишалося ще близько десяти років, начальство, зважаючи на його хворобу й двадцятип’ятирічну бездоганну службу, призначило йому пенсію, і таким чином він опинився добре влаштованим аж до самої смерті, бо на лікування майже ніяких надій не було. На початку хвороби Єгора Тимофійовича його дружина — з якою він уже не жив років із п’ятнадцять, — виявила претензію на пенсію й надсилала адвоката, але її вдалося відсторонити, і гроші лишилися хворому…»