Привид серед руїн

"Наприклад, у «Новому світі» (№ 10) розміщено «оповідь у розповідях» Євгена Рейна «Привид серед руїн». Щоправда, там ідеться не лише про молодість (з Ахматовою і Бродським), а й про часи порівняно недавні (з Довлатовим і Бродським). Із яскравого — сюжет про випадкову зустріч зовсім молодого Рейна з Віссаріоном Саяновим. Рейн вітається з незнайомим йому маститим поетом, той дивується, Рейн у відповідь читає ранній вірш Саянова — і той у захваті запрошує «хлопчика» випити. У кафе «Квисисана» Саянова чекають співрозмовники. Рейн питає маестро, хто зараз (1954 рік на дворі) найкращий російський поет, Саянов пропускає питання повз вуха, а після закриття кафе просить Рейна провести його. «- Як же ти так неакуратно? У п’яній компанії? Хіба ти знаєш цих людей? <…> Адже ти запитав у мене, хто наш найкращий поет, а вони знають — хто і стежить, як я відповім, а брехати соромно. Ти що не міг дочекатися, коли ми опинимося одні?» Відповідь Рейн все-таки отримав. «І тоді на зовсім порожньому набережній каналу Саянов оглянувся, нахилився до мене і чітко прошепотів мені на вухо: — Пастернак». Глава — на мій погляд, найкраща в «оповіданні» — називається «Щось про страх». «Власне, тема така, що її межі визначити неможливо. Куди не ткнися я серед спогадів колишнього свого літературного життя — всюди виведено одне слово: СТРАХ. Чіткість цього напису буває різна — інколи вона виведена могутньою кистю на паркані, інколи ледь проступає крізь бліду копірку. Але цілковитої її відсутності згадати не вдається»…