Алану переслідує таємнича людина, залишаючи їй фотографії. Себастьян, звиклий до вбивств, бачить у ній споріднену душу. Алані й на думку не спадає, ким він є і чого від неї хоче. Він спостерігає за нею, непомітно слідує за нею всюди й залишає на порозі конверти з її зображеннями. Аланa розуміє, що сталкер забавляється з нею, як з іграшкою, і попри страх хоче дізнатися його справжнє обличчя. Себастьян звик бути хижаком. Лише чужа кров приносить фарби в його сірe існування, але й це йому вже набридло. Алану мало бути ще однією миттєвою тінню його спогадів, але її очі, її рухи… Вона нагадує йому зламану ляльку, погано склеєну скляну вазу з гострими краями й тріщинами. Торкнешся — і поріжешся до крові, його улюбленого напою. Себастьяну вистачило мить, аби зрозуміти: Аланa така ж, як він. Тепер вона — його нове натхнення. Він має намір заволодіти її душею.