Привіт, ти де?

«Ніколай ніколи не зраджував дружині й збирався пишатися цим аж до пенсії. Щоправда, жартував він: як тільки пенсія настане, одразу почну зраджувати — красиво й яскраво.

За роки подружнього життя Ніколай озвучував свій план нечасто, але думка про те, що він це зробить, йому вдалося надійно вкоренити в голові дружини. Хто знає, що там станеться за межами пенсії, і Лариса — його дружина — звикла до цієї жартівливої обіцянки. Коли Ніколай весело штовхав її ліктем і питав: „Ну ж так, Лорик, ну ж так, я ж одразу почну, ну домовились же, пам’ятаєш, так?“ вона підтверджувала, що так, вона пам’ятає й з планом згодна. Усім, хто це слухав, здавалося, що Ніколай саме жартує. І лише він сам, і на п’ятдесят відсотків Лариса знали, що ні. Так, спочатку вона, звісно, думала, що він жартує. Потім не знала, що й думати. А з часом звикла, що чоловік не зраджує, й за майбутнє не боялася. Тож цю «жартівливу обіцянку» вона підтримувала охоче…»