Презумпція вини

Анна Бабіна — молодa прозаїчка, фіналістка премії «Ліцей» (2022), переможниця видавничої програми арт-кластера «Таврида» (2021). Її бібліографія поки що не велика, але цілком очевидно, що це талановитий автор із власним поглядом на світ. Роман «Презумпція вини» — найкраще цьому підтвердження.

Чи можна жити з тягарем провини? Постійно мучитися через те, що через тебе загинув близький? Бабуся Ліда жила так. Під час Вітчизняної війни її сестра Зоя була пов’язана з партизанами й була розстріляна фашистами. Ліда була певна, що винна — саме вона. З упертості не послухала сестру, зробила по-своєму, мимоволі тим самим видавши Зою. Усе життя бабуся Ліда прожила з цим каменем на шиї. Він не давав їй жити, але скинути — не можна.

Згодом вона навчилася міряти все Зоїною міркою й дивитися на все Зоїними очима, ніби живе не власне, а Зоїне життя. Онуки Лідії, хоч і не знали всієї правди, ніби теж розплачувалися за цю провину — життя в усіх трьох було якимось безглуздим. Якби бабуся знала, що мала право зняти цей камінь із душі, чи склалося б інакше її життя та життя її онучок? І чи можна про це говорити в умовному способі?