У другому романі трилогії Мелісси Перрон її героїня Фаб’єнна нарешті дізнається причину своїх дивакуватостей, які з дитинства відрізняли її від інших людей. Діагноз «аутизм» розставляє все по місцях і дає Фаб’єнні змогу краще зрозуміти себе: вона усвідомлює, що в її незвичній поведінці немає нічого жахливого, і приймає себе з усіма особливостями. Після смерті матері вона отримує в спадок будинок біля річки, і її життя здійснює непередбачуваний поворот, спрямовуючись у нове русло. Річка ніби притягує у долю Фаб’єнни щастя й дарує надію на майбутнє, про яке вона, стільки років живучи в полоні тривоги й численних страхів, не могла й мріяти.