Оглянулася довкола: це явно не мій світ. — А взагалі, я навіть не знаю твого імені. Чесно кажучи, мені було байдуже, як його звати. Але треба було якось відвернути його увагу від песця, який лякано притискався до мене. — Бринейн, — нехотя відповів чоловік. — Яке дивне ім’я, — сказала я. — Німець? Австрієць? — Вовк, — хитро усміхнувся Бринейн. Звісно, він жартував. Які, до біса, вовки? Я вже вийшла з того віку, коли вірять у дитячі казки. — Дарма не віриш, — зло примружився “вовк”. — Показати?