Святкове вогнище Макери

Випадкові знахідки археологів, а згодом і спеціальні наукові дослідження, дали змогу відтворити трагічну картину загибелі Бенінського царства. І перед нами оживають сторінки життя, побуту та звичаїв працьовитого народу, який створив власну самобутню культуру.

Макера — мовою людей хауса «коваль». Своє ім’я «Макера» хлопчик отримав у той день, коли ще було важко сказати, чи стане він ковалем, ткачем або мисливцем. І чи взагалі житиме. Адже лише небагато дітей людей хауса доживали до такого віку, коли можна було сказати, що духи предків покровительствують їм і дарують життя. Малюки часто помирали, ще не почавши ходити й вимовляти слово «мама».

Але батько малюка, ковалю Бахагео, помолившись перед глиняним вівтарем, де стояла дерев’яна голова його діда, і принісши жертву духам предків, упевнився, що його син виросте й буде добрим ковалем.

Бахагео вважали щасливчиком. Із шістьох його дітей тільки троє померли зовсім немовлятами, а троє синів уже підросли й стали допомагати батькові. Зараз, коли в хатині кричав четвертий син, Бахагео старанно чаклував над дерев’яною посудиною, наповненою землею, пальмовою олією, кістками молодого оленя та пір’ям строкатих папуг. Потім він покликав дружину й наказав дати малюку трохи фури — рідкої просової каші, яку дорослі запивають молоком корови, а діти — молоком матері…