Коли вона дивилася на нього, він був готовий на будь-які божевільні вчинки. Коли він був поруч, вона нарешті скидала маску й дозволяла собі бути слабкою. Але доля, ніби спеціально, розводила їх дедалі далі одне від одного. Його закидало в казан жорстокої війни, її — у вир складних подій і бандитських розбірок. Їхні розлуки нескінченні, а зустрічі рідкі, як рятівний дощ у посуху.
А головне для кожного з них — знати, що інший існує на цій землі, що він іще живий. «Будь ласка, лише живи! Далекий, поранений, із каліченою душею — що б не сталося, просто живи!»
— Господи, Левка, — видихнула вона. — Тобі-то навіщо все це? Чому ти вічно зо мною возишся, а?
— Ну-ну, не провокуй мене на неправдиві зізнання, — відмахнувся він. — Просто ти мені трошки менш огидна, ніж весь інший світ. Майже весь.