Повісті Бєлкіна

Дебют Пушкіна в прозі. Непоказні повісті про гру випадку, де автор ховається за літературними масками. Сучасники «Повістей Бєлкіна» не оцінили їх; а нащадки побачили в них початок великої російської прози.

До збірки «Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна, видані А. П.» входять п’ять історій із провінційного та московського життя, розказаних заявленому укладачеві Бєлкіну різними «особами».

«Стріл» — історія про дуель, розтягнуту на кілька років, про битву марнославства, природу хоробрості та психологію помсти.

«Буря» — трагікомедія дивного одруження, що — через кілька років — завершується зустріччю героїні з незнайомцем, випадково зарученим із нею.

«Гробовщик» — оповідь про похмурого професіонала похоронної справи (на противагу веселим могильникам Шекспіра й Вальтера Скотта), до якого уві сні приходять ошукані ним колись мерці. «Ти мене не впізнав, Прохоров, — сказав скелет. — Пам’ятаєш колишнього гвардійського сержанта Петра Петровича Курилкіна, того самого, якому, у 1799 році, ти продав свій перший труну — і ще соснову за дубову?»

«Начальник станції» — варіація сюжету про «блудну доньку», яка всупереч волі батька тікає до Петербурга з гусаром, але — всупереч його побоюванням — не опиняється на панелі, а виходить заміж і з’являється на могилі померлого від горя батька «в кареті в шість коней, з трьома маленькими барчуками й нянькою, і з чорною мордочкою».

«Барышня-крестьянка» — щаслива версія «Ромео і Джульєтти» в декораціях російського села. У сусідів, що ворогують, є син і дочка; бажаючи познайомитися з молодиком, зовсім не бідна Ліза переодягається селянкою; пристрасні побачення закінчуються впізнанням панянки, примиренням родин і майбутньою заручиною. «Читачі позбавлять мене від зайвого обов’язку описувати розв’язку».

Тут розв’язку не описано, але вона очевидна. В інших випадках Пушкін будує дію за законами Аристотеля: зав’язка — перипетії — кульмінація й розв’язка. Однак за структурної схожості «Повісті Бєлкіна» дуже різноманітні за проблематикою та емоційним ладом.