“Куди ти зібралася у свої сорок вісім? Заміж? Не сміши людей. На побачення бігає, з мужиком у парку обіймається… Ганьба. Іди он, сиди на лавочці біля під’їзду. Радій, що в тебе є дочка. І чекай онуків. А той капітан тебе покине. Надивиться й знайде молодшу. Ще наплачешся через нього…”
Так каже моя внутрішня бабка. І вона права. Так, мені вже запізно. Так, я наплачусь. Плювати. Я просто хочу краплину щастя…