Пізня осінь 1941 року. Гітлерівці рвуться до Москви — у їхньому глибокому тилу, за тисячі кілометрів від фронту, на руїнах Брестської фортеці продовжують звучати постріли, забираючи життя солдатів Вермахту…
22 червня німецьке командування відводило на це захоплення всього кілька годин — але організований опір вдалося зламати лише через тиждень найжорстокіших боїв. Окремі захисники фортеці билися аж до глибокої осені, а останній із них прийняв свій смертний бій 5 грудня — у той самий день, коли Червона армія перейшла в переможний наступ під Москвою.
Як йому вдалося здійснити неможливе, майже пів року не здаючись ні ворогу, ані самій смерті? Яке пекло, яких мук довелося пройти? Ізранений, обморожений, голодний, приречений — звідки він черпав сили, щоб продовжувати бій? Пам’ятав слова Фрідріха Великого: «Російського солдата мало вбити — його треба ще й повалити»? Хто він, останній захисник Брестської фортеці? І чому вбивці, заглянувши йому в лице та обшукавши тіло, зрозуміли, що програли цю війну?