… Двері прочинені, світло з коридору, проникаючи крізь щілину, м’яко розсіюється, спалахує відблисками… Позолота оправ, рами картин, мідна попільничка біля крісла, якісь блискучі предмети на письмовому столі. Двері прочиняються трохи ширше, і на порозі виникає постать. На килим лягає довга тінь. Десь чути рівномірне цокання старовинного годинника, втім, усе завмерло в тиші ночі. Тінь коливається, потім робить крок. Ось уже чути її уривчасте дихання, як у людини, охопленої страхом.