У камері смертників чекає на свій останній день людина, яка чудово знає: їй більше нема на що сподіватися. Але поки що вона ще живе. Думає. Відчуває. Спогадує…
Віктор Гюго, активний противник смертної кари, заради вищих цілей пішов на літературну містмистифікацію — у 1829 році він опублікував невелику повість «Останній день засудженого до смерті», анонімно, під виглядом справжнього щоденника приреченого на найвищу міру покарання. За сенсаційним успіхом — коли стало відкриватися ім’я автора — послідувала така ж небувала травля Гюго в пресі…
Але імена хулителів давно забуті, а повість досі залишається одним із найсильніших творів на захист невід’ємного права людини (хай навіть злочинця) на життя.
До збірки також входить п’єса «Рюї Блаз», що належить до «романтичного» періоду творчості Гюго.