Портрет із російського музею

«... Для мене, автора, кожна мініатюра — це той самий історичний роман, тільки спресований до найменшої кількості сторінок. Написання мініатюр — процес виснажливий, що забирає багато часу й чимало копіткої праці. Так, наприклад, мініатюру про художника Івана Мясоєдова на 15 машинописних сторінок я писав 15 довгих років, буквально по крупинках збираючи матеріал про цю дивну людину, про яку в нашій пресі згадували лише зрідка. Зібравши свої мініатюри під однією обкладинкою, я не хотів би представити перед читачем лише героїку нашого минулого, бо в житті не всі люди — герої; картина колишнього життя була б однобокою й неповною, якби я не відобразив і людей, які жили не заради здійснення подвигів, а… просто жили. Хороша дружина й мати — хіба вона не гідна того, щоб її ім’я збереглося в нашій пам’яті? Зрештою, хіба мало в нашій історії завідомих негідників, мерзотників або хабарників? Ці негативні персонажі також мають право на те, щоб їхні імена збереглися в грандіозному Пантеоні нашої історії… Я людина щаслива, бо прожив не тільки своє життя — справжнє — а й прожив долі багатьох героїв минулого…» Валентин Пікуль