«Будь ласка, покличте мені візника», — ввічливо сказав молодий чоловік, той самий «новоприбулий доктор», щойно опинившись у віддаленому повітовому містечку Пропадинську.
«Візника?» — перепитала з розгубленістю літня кухарка, яка доглядала й прислугу. «Хіба що за Фомкою збігти: він зазвичай стоїть біля собору, а більше тут і немає нікого».
«Не має значення: Фомка так Фомка, або будь-хто інший… Мені нема коли, потрібно поспішити з візитами…»