Коли я нарікала на долю біля квітучого півона, змахуючи з щік зрадницькі сльози, навіть не могла подумати, що кущ має якісь там божественні сили!!! У мить ока опинившись на полі бою, я швидко забула про зраду нареченого й підступність подруги.
«Я все зрозуміла! Моє життя прекрасне! Поверни мене назад!» — хотілося кричати, але жах і вроджена обережність потягнули в бік кущів, наказуючи сховатися. І тут на мене чекала чергова несподіванка!
ДИТИНА! Покинутa кимось!!! У розпалі битви!!!
«Спокійно, Юлю… це провидіння… ти ж хотіла бути комусь потрібною? Будь ласка! А кущ? Якщо він закинув мене в інший світ флориста, значить, був упевнений, що я впораюся із завданням… от тільки знати б, що саме від мене вимагається… а решта…
а решта — ПОПАДАНКИ РУЛЯТЬ!»