Допоможи собі сам

У переповненому вагоні ранкової «підземки» я мимоволі став свідком такої сцени. Ніс у ніс зiштовхнулися дві знайомі жінки. Закричали: «Ну, як справи?» — «Ой, суцільний стрес!»

Відтоді як видатний канадський фізіолог Г. Сельє запустив це слово на орбіту, воно міцно ввійшло в наш лексикон нарівні зі «супутниками», «мікрокалькулятором», «аеробікою». Стрес невпинно нагадує про себе величезною кількістю інфарктів і неврозів, різними дистоніями. Навіть виразку шлунка вважають соціальною хворобою.

Люди почали бігати зранку, у вільний час занурюватися в басейни, тупотіти по гумових покриттях тенісних кортів. «Зустрічайте неприємності життя бадьорою пробіжкою риссю» — крім цього простого девізу та транквілізаторів (на жаль, не безпечних для здоров’я) для зняття стресу медицина нічого запропонувати не може.

А от якби з’явився хтось і сказав: «Кілька тренувань — абсолютно необтяжливих, навпаки, навіть приємних — і я навчу вас керувати своїм організмом»? Чи пішли б ми за ним?

Пішли б.

Він навчив би студента бадьоро приходити на іспити під час виснажливих сесій; працівницю годинникового заводу позбавив би перспективи професійної короткозорості; чиновника, що страждає на безсоння, навчив би солодко засинати у зручний для нього час. Він вилікував би наші міські мігрені, а до зубного лікаря ми йшли б із посмішкою аж на всі решту зуби, бо навчилися б не відчувати болю.

Таємниче тяжіє до чудесного. Чудесне — до містики. Важко повірити, що в когось може опинитися ключ до самого себе.