Польотов

Це не історія про закоханість у актрису, не книжка про Африку і не роман про 1993 рік як такий. Це розповідь про те, як велика історія перемелює людей, витрачає їх, а потім переписує те, що сталося, так, ніби інакше й бути не могло. «Польотів» — про людину, яка знову й знову опиняється просто біля розлому: біля Білого дому в момент обстрілу; поруч із дівчиною, яку наздоганяє чужа куля; поряд із президентом африканської країни, де влада змінюється швидше, ніж встигають правити закони. Він не здійснює подвигів і не вершить розправ, не рятує й не зраджує — він просто залишається поруч і бачить. Роль свідка — найбезглуздіша й найважча в будь-який час.

Тут немає гучних декларацій, немає «правильних» і «неправильних», немає фінального заспокоєння. Натомість — тихі розмови під дощем, кулуарні угоди без повчань, почуття, які захлинаються від гуркоту подій. Кохання не витягує, пам’ять не лікує, а досвід не приносить мудрості — він лише осідає всередині, шар за шаром, як попіл.

Ця книга для тих, хто бачив надто багато, щоб приймати гладкі версії того, що відбувається. Для тих, хто знає: інколи лишатися живим — важче, ніж померти. І майже завжди — ризикованіше.