Повне зібрання віршів

"… Найменше Случевський був художником. Він писав свої вірші якось по-дитячому, каракулями — не почерком, а виразами. У поезії він був незграбним, але як Мойсей. Йому потрібен був власний Аарон, щоб передавати іншим божесні дієслова; він любив виступати під чужою маскою: Мефістофеля, «односторонню людину», духа («Післясмертні пісні»), любив запозичувати чужу форму — хоч би пушкінської поеми. Та коли в «Піснях із куточка», наприклад, він говорив прямо від себе, то все в нього виходило якось незлагоджено, майже смішно — і разом із тим часто пророчо сильно, вогненно яскраво. У найзахопливіших місцях своїх віршів він раптом переходив на прозу; невчасно вставлене слівце руйнувало всю чарівність — і, можливо, саме цим досягав зовсім особливого враження, притаманного лише йому. Вірші Случевського часто потворні, але це та ж потворність, що й у викривлених кактусів або в потворних рибах-телескопах. Це — потворність, у якій немає нічого непристойного, нічого низького; радше своєрідність, хоча й чужа красі. …" (В. Брюсов)