…Наступного дня Погодін повернувся до Москви. У поштовій скриньці він знайшов повістку, яка викликала його до окружної прокуратури. А прийти він мав саме сьогодні — до чотирнадцятої години.
Спершу Олександр був вкрай здивований, але, поміркувавши, дійшов певного логічного висновку. Звісно ж — його необережні розмови про «бойову» організацію не могли не дійти до охоронних органів…
Він піднявся до квартири й ще раз подивився на годинник. Стрілки показували половину другої. Зняв джинсову куртку, у якій приїхав із нікодимської дачі, вдягнув сорочку в клітинку з короткими рукавами, дістав із письмового столу паспорт і, знову увімкнувши сигналізацію, вирушив за адресою, вказаною в повістці. По дорозі він вирішив для себе: «З наляку вони мене не візьмуть. Не вони — я від них дещо дізнаюся»…