— Мені потрібна твоя допомога, Давиде, — її великі, майже чорні очі впевнено дивляться в мої.
— Я не займаюся благодійністю, Ріно.
— Я заплачу.
— Ти? Та ти розсмішила, дитино. У тебе немає нічого.
— Ти не правий, Давиде. У мене є я сама, і я готова подарувати тобі себе за цю допомогу.
— Я одружений, Ріно. І, між іншим, моя дружина зараз за кілька кабінетів від мене.
— Я не пропоную тебе любити. Я пропоную тобі ліжко, супровід. Все, що ти захочеш, якщо це не зашкодить моєму здоров’ю. Лиш допоможи мені.
— Добре. Я згоден. Але моя дружина нічого не повинна знати. Вона носить мого спадкоємця.
— Обіцяю…
— Закрий кабінет і йди сюди, дівчинко, — плескаю по коліну.
***
Йому 40. Їй 20.
Між ними порочний, заборонений зв’язок, і ніхто не знає, чим усе це закінчиться.