Поїздка в минуле
3 год. 18 хв.
Мова
російська
Автор
Федір Абрамов
Автор
Федір Абрамов
Читець
Сергій Кірсанов
Читець
Сергій Кірсанов
Опис
У 1974 році було завершено одне з найяскравіших і найзначніших творів Абрамова — повість «Поїздка в минуле». Вона не побачила світ за життя автора; її видали лише в 1989 році, через п’ятнадцять років.
Ця повість, на мою думку, перевершує інші за місткістю та лаконічністю, за глибиною соціального аналізу та гостротою конфлікту. Абрамов зосередив увагу в повісті не на подіях, а на свідомості й психології людей, на найбільш згубних наслідках політики партії в 1920-х і 1930-х роках, які проникли в душі людей, у їхні характери, у життєві орієнтації. У повісті порушено ті складні політичні, соціально-історичні та філософські проблеми, про які зовсім недавно заговорили повним голосом і які досі чекають справжнього осмислення: трагедія колективізації та розкуркулення, протистояння фанатиків-революціонерів і справжніх гуманістів — охоронців загальнолюдських цінностей; прозріння й витоки трагедії людей, зламаних страшним тиском радянської ідеології, тиском на людей протягом довгих десятиліть.
У центрі повісті — історія життя Микші Кобиліна — сільського конюха, алкоголіка. Микша — жертва власного минулого. Усе життя він вірив у те, що його дядьки — революціонери-колективізатори — чесні, шляхетні, відважні люди, які дбали про спільне благо. Прозріння виявилося для нього таким страшним, що вбило його зсередини.
«Мефодій Кобилін, хоч і рідний твій дядько, а собака був людина. Скільки його на світі нема? Двадцять років, а може, більше, а люди й тепер ще через нього плачуть. У кожному селі безвинних людей сказнили, а в нашій волості зараз десять мужиків», — розповідала стара Федосіївна Микші.
Міф про трагічну загибель дядька Александра справді виявився лише міфом: «А насправді п’яний дядько зґвалтував беззахисну п’ятнадцятирічну дівчину, яка прибирала комендатуру, а брат тієї дівчини — чотирнадцятирічний хлопець — убив дядька…»
А Микша вірив у те, що розповідали в обласному музеї: він зрікся рідного батька, щоб “показати революційний приклад”, він відмовився від батькового прізвища. Микша дізнається, що його батько був чесною й працьовитою людиною, але вже було пізно щось виправляти.
Ця повість, на мою думку, перевершує інші за місткістю та лаконічністю, за глибиною соціального аналізу та гостротою конфлікту. Абрамов зосередив увагу в повісті не на подіях, а на свідомості й психології людей, на найбільш згубних наслідках політики партії в 1920-х і 1930-х роках, які проникли в душі людей, у їхні характери, у життєві орієнтації. У повісті порушено ті складні політичні, соціально-історичні та філософські проблеми, про які зовсім недавно заговорили повним голосом і які досі чекають справжнього осмислення: трагедія колективізації та розкуркулення, протистояння фанатиків-революціонерів і справжніх гуманістів — охоронців загальнолюдських цінностей; прозріння й витоки трагедії людей, зламаних страшним тиском радянської ідеології, тиском на людей протягом довгих десятиліть.
У центрі повісті — історія життя Микші Кобиліна — сільського конюха, алкоголіка. Микша — жертва власного минулого. Усе життя він вірив у те, що його дядьки — революціонери-колективізатори — чесні, шляхетні, відважні люди, які дбали про спільне благо. Прозріння виявилося для нього таким страшним, що вбило його зсередини.
«Мефодій Кобилін, хоч і рідний твій дядько, а собака був людина. Скільки його на світі нема? Двадцять років, а може, більше, а люди й тепер ще через нього плачуть. У кожному селі безвинних людей сказнили, а в нашій волості зараз десять мужиків», — розповідала стара Федосіївна Микші.
Міф про трагічну загибель дядька Александра справді виявився лише міфом: «А насправді п’яний дядько зґвалтував беззахисну п’ятнадцятирічну дівчину, яка прибирала комендатуру, а брат тієї дівчини — чотирнадцятирічний хлопець — убив дядька…»
А Микша вірив у те, що розповідали в обласному музеї: він зрікся рідного батька, щоб “показати революційний приклад”, він відмовився від батькового прізвища. Микша дізнається, що його батько був чесною й працьовитою людиною, але вже було пізно щось виправляти.
04:51
s01
05:01
s02
05:02
s03
05:02
s04
05:02
s05
05:01
s06
05:01
s07
05:02
s08
05:03
s09
05:02
s10
05:04
s11
05:02
s12
05:00
s13
05:02
s14
05:02
s15
05:01
s16
05:02
s17
05:01
s18
05:01
s19
05:02
s20
05:01
s21
05:03
s22
05:01
s23
05:03
s24
05:02
s25
05:03
s26
05:03
s27
05:01
s28
05:02
s29
05:04
s30
05:01
s31
05:01
s32
05:02
s33
05:02
s34
05:01
s35
05:01
s36
05:01
s37
05:02
s38
05:03
s39
02:09
s40
