Поїзд на Правдинськ іде без зупинок

Петро, чоловік, народжений наприкінці СРСР, з дитинства любив казки. Казки теж його любили — і постійно опинялися поруч, навіть коли він цього не чекав. То попутник у поїзді виявляється справжнім чортом, то випадковий знайомий клянеться й божиться, що під час відрядження потрапив до дивних людей, які були певні: Радянський Союз нікуди не зник — і вони допитували його до ранку. То в газетах ходять чутки про ожилу мумію якоїсь царівни… А може, це не казки зовсім? Та чи є місце казці в сучасному світі? А якщо є — то навіщо, кому і якій силі це потрібно?