Подвиг відрока-киянина та хитрість воєводи Претича

У літо 6476 (968). Пришли вперше печеніги на Руську землю, а Святослав тоді був у Переяславці, і зачинилась Ольга з онуками Ярополком, Олегом і Володимиром у місті Києві. І обложили печеніги місто силою великою: було їх безліч навколо міста, і не можна було ані вийти з міста, ані послати, і знесиліли люди від голоду й спраги. І зібралися люди тієї сторони Дніпра в човни й стояли на тому березі, і не можна було ані тим пробратися в Київ, ані цим із міста до них.

І стали турбуватися люди в місті та сказали: «Немає, може, когось, хто б зміг перебратися на той бік і сказати їм: якщо не підступите зранку до міста, то здаємося печенігам».

І сказав один отрок: «Я проберуся», і відповіли йому: «Іди». Він же вийшов із міста, тримаючи вуздечку, і побіг через табір печенігів, питаючи їх: «Хто-небудь бачив коня?» Бо він знав мову печенігів, і його прийняли за свого.

І коли наблизився він до ріки, зняв одяг, кинувся у Дніпро й поплив. Побачивши це, печеніги кинулися за ним і стріляли в нього, але не змогли йому нічого зробити. На тому березі помітили це, під’їхали до нього на човні, взяли його в човен і привезли до дружини. І сказав отрок їм: «Якщо завтра не підійдете до міста, люди здадуться печенігам».

Воєвода ж їх, на ім’я Претич, відповів: «Підемо завтра човнами й, захопивши княгиню та княжичів, утягнемо на цей берег. Якщо ж не зробимо цього, Святослав нас погубить».

І на наступний ранок, близько до світанку, сіли вони в човни й голосно затрубили, а люди в місті закричали. Печенігам же здалося, що прийшов сам князь, і вони розбіглися від міста поодинці. І вийшла Ольга з онуками та людьми до човнів.

Печенізький князь, побачивши це, повернувся сам і звернувся до воєводи Претича: «Хто це прийшов?» А той відповів: «Люди з тієї сторони (Дніпра)». Печенізький князь знов запитав: «А ти не князь хіба вже?» Претич же відповів: «Я його чоловік, прийшов із передовим загоном, а за мною йде військо разом із самим князем: їх безліч без ліку». Так він сказав, щоб їх налякати.

Печенізький князь сказав Претичу: «Будь мені другом». Той відповів: «Так і зроблю». І подали вони один одному руки, і печенізький князь дав Претичу коня, шаблю й стріли. Той же дав йому кольчугу, щит і меч. І відступили печеніги від міста, і не можна було вивести коня, щоб напоїти: печеніги стояли на Либеді.

І послали кияни до Святослава зі словами: «Ти, князю, шукаєш чужу землю й турбуєшся про неї, а свою покинув, і нас мало не взяли печеніги й твою матір і дітей твоїх. Якщо не прийдеш і не захистиш нас, то таки візьмуть. Невже тобі не шкода свого отчого, старої матері, дітей своїх?»

Почувши це, Святослав із дружиною швидко сів на коней і повернувся до Києва; привітав свою матір і дітей і журився, що сталося з ними від печенігів. І зібрав воїнів та вигнав печенігів у поле, і настав мир.