— Глібе Карловичу, ви в рушнику.
Скільки б я не намагалася дивитися босові в очі, мій погляд зрадницьки сповзає нижче.
Чоловічі чуттєві губи вигинаються в нахабній усмішці — від неї серце пропускає удар.
— Зняти?
— Ні! – скімлю й навіть підскакую на місці від жаху: раптом він втілить погрозу в життя. — Давайте я краще принесу вам одяг!
Кидаюся до шафи, але в останній момент змінюю курс і біжу до виходу з будиночка — того самого, де ми опинилися в заручниках у природи.
— У лижному костюмі вам буде добре спатися!
Кричу, стягуючи з гачка той самий костюм.
***
«Як зустрінеш Новий рік — так і проведеш його» — я в це не вірила. Поки випадково не провела новорічну ніч у компанії боса. А вже наступного дня опинилася з ним у сніжному полоні — у маленькому будиночку в горах, де нам доводиться ділити одне ліжко.