Подарунок для бандита. Дочка ворога

— Відпусти! — вигукую я повними люті очима, а мій голос тремтить від відчаю. — Мій батько Максим Нікітін! Він впливова людина! І він знайде тебе!

Чоловік завмирає. Його грубі пальці й далі жорстко стискають моє горло.

— Що ти сказала? — напружено питає він; голос вібрує сталлю. — Донька Нікітіна, кажеш? Це змінює плани, дитино… — він нахиляється нижче й злим подихом шепоче мені прямо в губи: — на тебе.

Мене викрали й подарували, наче іграшку, бандиту, який щойно вийшов із в’язниці. Велетенському, небезпечному, страшному. Він подумав, що я ескортниця, але все виявилося гірше — я донька людини, яка засадила його за ґрати. І тепер страшно навіть уявити, що він може зробити зі мною.