Подарована чорному дракону

«Мені сьогодні не спалося. Напередодні ми отримали звістку, що до замку їде генерал армії Драконів. Війна скінчилась, кожен отримав по заслузі, і, здавалося б, до чого тут я. Але так сталося, що мій батько вибрав не той бік і програв. Програв він — і розплачуватися доведеться мені.

Підійшовши, я стала біля вікна й виглянула надвір. Звін дзвонів змусив мене здригнутися, значить, він уже тут. Я вдивлялася в туман, намагаючись розгледіти загін воїнів.

— Ви чули, пані відьмо? — моя служниця Харда ввірвалася в кімнату без стуку.

— Ящери! Їх бачили! — Я кивнула.

Мені найменше зараз хотілося обговорювати все, що відбувається. Завмерши біля вікна, я навіть не обернулася. Я відчувала цікавість і страх. Вдивляючись у далечінь, я хотіла дізнатися, як виглядатиме мій майбутній чоловік: чи в нього жорстоке обличчя, чи січе він коня. Як він тримається, як себе поводить.

Не знаю, на що я розраховувала, але для мене важило перше враження — бо воно рідко обманює…»