Подарована чорному дракону

«…Сьогодні мені не спалося. Напередодні ми дістали звістку, що в замок їде генерал Армії Драконів. Війна закінчилася, кожен отримав за заслугами, і здавалося б — до чого тут я. Але так сталося, що мій батько обрав не ту сторону і програв. Програв він — тож розплачуватимусь я. Підійшовши, я стала біля вікна й виглянула назовні. Дзвін дзвонів змусив мене здригнутися — значить, він уже тут. Я вслухалася в туман, намагаючись розгледіти загін воїнів.
— Ви чули, пані відьмо? — у кімнату без стуку врвалася моя служниця Харда.
— Ящери! Їх бачили! — Я кивнула. Найменше зараз я хотіла обговорювати все, що відбувається. Завмерши біля вікна, навіть не озирнулася. Я відчувала цікавість і страх. У далечінь я вдивлялася, бажаючи дізнатися, як виглядає мій майбутній чоловік: чи жорстоке в нього обличчя, чи стьобає він коня. Як тримається, як поводиться. Не знаю, на що я розраховувала, але для мене важливим було перше враження — бо воно рідко обманює…»