Під сонцем

Михайло Петрович Арцибашев народився в сім’ї повітового начальника поліції, і це, безумовно, залишило відбиток на його сприйнятті світу. Поки всі його ровесники, надівши на нос рожеві окуляри, складали вірші про перше кохання та романтичні повісті, Арцибашев писав оповідання про жебраків, п’яниць, домашніх тиранів і вбивць. Реалізм у його історіях часто межував із натуралізмом, але безмірний літературний талант давав змогу перетворювати жахливі історії на справжні шедеври. Арцибашев не смакував огидні подробиці життя міського дна, але шукав причини, що штовхають людину на злочин. По суті, він був одним із засновників психологічного трилера.

Александр Амфітеатров у своїх спогадах так характеризував письменника: «Не пророком і не вчителем свого покоління був Арцибашев, але його побутописцем — тривожним і похмурим у своїй неспокійній до нього любові. В Арцибашеві взагалі було багато лермонтовського елементу — може, більше, ніж у будь-кого іншого з великих російських письменників після Льва Толстого. І ось ця різко викривальна любовна тривога за свій вік — теж у ньому була чисто лермонтовська. Писати він умів лише прямо й чесно перед самим собою, своїм першим і головним критиком, мабуть, навіть єдиним, для нього цілком авторитетним».

Після революції Арцибашев емігрував до Польщі й у всіх газетах публікував викривальні статті, виступаючи проти влади більшовиків, за що здобув славу «першого російського закордонного публіциста». В СРСР він так і не повернувся, помер від сухот у Варшаві. Зінаїда Гіппіус в некролозі, опублікованому в емігрантській пресі, визнавала: «Я не знаю письменника — жодного! — обличчя якого залишалося б настільки непотемнілим, відповіді якого були б такими ясними, твердими й чистими. Його людська й письменницька “добротність” не обманула, проявилася саме в потрібний час і так, як потрібно».