Бережись, дитино!

Герой повісті італійського письменника Карло Манцоні (1909–1975) — найзвичайніший надлюдина, можна сказати — супермен. Він може багато чого, наприклад, сунути палець у дуло гангстерського пістолета, і… безпомічний гангстер пожертвує після цього своїм вухом. Може відкрити олівцем найскладніший замок і випити бочку «Бурбона»… Погоня?.. Ось чим не злякаєш героя! Поліція?.. Він із нею, як і належить приватному детективу ще з часів Шерлока Холмса, у напружених стосунках, але чи варто сприймати всерйоз цих обмежених персонажів?.. Бандити, підступні красуні, досвідчені шантажисти, невловні вбивці?.. Та годі вже! Не спіймані — спіймаємо, не знайдені — знайдемо! Та як не знайти, якщо компаньйоном відважного Яко у приватному розшуковому агентстві є якась істота на чотирьох лапах, що вміє й лизати вино з миски, й гавкати, і головне — чудово тримати слід та в потрібний момент приймати самостійні рішення. Теж якийсь суперпес!

Отож, чого тільки немає в цій злої, точної, такої, що б’є без промаху, пародії на такі популярні пригодницькі романи з суперменом у заголовній ролі. Після повісті Манцоні навряд чи можна буде читати кримінальні бойовики без посмішки: обов’язково спливуть два друга-детективи, що готуються до чергової героїчної операції та поглинають «Бурбон» — один із власної склянки, інший із миски під столом.