«Світ набрид Богові, як поганий театр, де трупа зарозуміла й бездарна, хор мовчить, а щаблі жертовника вічно в крові. Тому Бог давно сюди не заходить». Так говорить Морас — герой роману, написаного двадцять років тому, але звучить нині як пересторога. Це книга про плавання в чужі, заборонені води; щоденник людини, яка впевнена, що свобода думки, а отже й життя можливі тільки всупереч усьому іншому, бо все інше — лише хімічні процеси. Це роман-подорож, де герої беруть участь у давній містерії й гинуть, бо інші можливості виявляються можливостями для інших. Перша книга Лени Елтанд потрапила до коротких списків премії Андрія Білого та «Національного бестселера» і з того часу кілька разів перевидавалася. «Дивна суміш європейського криптодетективу (у традиції Умберто Еко і Борхеса) з вітчизняним блаженством духовно бідних». Так критик писав про роман, називаючи його шедевром і найкращим російським романом останніх років.