На поклик твоєї крові

Одного погляду, одного вдиху — уже під час першої зустрічі було достатньо, щоб Радмір Волнов став для неї справжньою парою. Але дівчина всіма силами намагалася це заперечити. Тільки не він! Тільки не Волнов!—«Я тобі нічого не винна!» — похмуро крикнула Грознова. —«Підійди сюди, Божена!» — прищурився Радмір. Величезні руки хижака лягли на ґрати, що здавалися тендітними поруч із ним. —«Я що, на дурненьку схожа?» — фуркнула Грознова й відступила ще далі, аж доки її спина не вперлася в шорстку стіну. —«Якщо по-хорошому не підеш, я сам підійду!» — погрожував хижак, а звір усередині Радміра шалів.* * *Вони зустрілися на межі його божевілля. Сильний, жорстокий хижак і крихка напівкровка. Він винен у смерті її батька. А вона… Вона просто ненавидить його… і презирає себе, бо попри скорботу та голос розуму належить лише йому. Вона — його справжня пара.