Поганець. Ставка на кохання

Прямо перед випускним до нашого класу переводиться Безсонов — зірка молодіжної футбольної збірної, який давно поїхав із нашого містечка. Він усе ставить з ніг на голову: дівчата від нього без тями, хлопці фанатіють і готові зробити все, що він скаже, а лише я зберігаю холодну тверезість розуму. Але чомусь саме до мене цей Безсонов чіпляється найбільше!
— Мені здається, або ти зараз назвав(ла) мене тупим? — небезпечно примружується Безсонов.
А що, він думає, якщо він відомий футболіст, то всі мають коритися йому? Інші — може. Але не я.
— Удари по голові не проходять безслідно, — повідомляю я. — А тепер подумай, скільки разів тобі прилітало м’ячем. Навіть якщо там і були якісь мізки, вони…
Я не встигаю договорити, бо Безсонов різко робить крок і притискає мене до стіни.
— Відпусти! — скрикала я.
— Яка ж ти до мерзенності правильна, — з ухмилкою тягне Безсонов. — Так і хочеться тебе зіпсувати.
І раптом впечатується в мене гарячим принизливим поцілунком.