Бранка ката

«Це мій тобі подарунок, Дамір. На честь нашої угоди.»

«Мені не потрібні чужі підстилки», — від мелодійного голосу невідомого чоловіка всередині мене все стискається від страху.

«А вона не підстилка», — відповідає перший. — «Дівчинка ще. Недоторкана». Очі незнайомця спалахують недобрячим хижим блиском.

— «Ти виховаєш її — буде шовкова», — продовжує мій старий господар. — «Я знаю, у тебе свої методи».

Мене подарували тому, кого я ніколи не бачила. Я знала лише його жахливу погану славу, що тягнеться за ним темним шлейфом.

«Палач». Так його всі називають. Небезпечний. Жорстокий. Безжальний. Демон у подобі людини.