Софія починає знаходити листи, підписані її власним ім’ям, — але на них немає ні дати, ні штемпеля, ні будь-яких натяків на відправника. Олег переконує її, що немає причин для тривоги і ситуація під контролем, однак у його рівному тоні чується дивна впевненість — ніби йому відомо більше, ніж він говорить.
З кожним новим прочитаним аркушем Софія дедалі чіткіше розуміє: ці послання — не просто «про стосунки». У них — надто точні деталі й надто близьке розуміння того, що між ними завжди залишалося невимовним. І одного разу настає момент, коли від рішення вже не втекти: повірити тому, хто пише, чи обірвати зв’язок, поки ще є шанс зупинитися.